Просто я..

Кохання....Кохання-це лише взаємне почуття.Хіба існує кохання до людини,яка байдужа до тебе?!Яка не знаходить в тобі те,що їй потрібно?!Яка не знаходить в тобі тебе?!
Важко просто втрачати того,заради кого ти хотів би прожити все своє життя.З ким би тобі хотілось зустрічати ранок,кому б дарувати тепло,ніжність,ласку..Біль породжує нестримне бажання ставати тим,кого в тобі хотіла б бачити кохана людина,кого б в тобі хотіли знайти улюбленні очі, кого б хотіли знайти інші люди..Але ти вже просто не є собою..
Один помилковий крок і ти залишаєшся один.Ти шкодуєш,вибачаєшся,плачеш..Але даремно..Ви вже ніколи не будете разом.Він ніколи не вибачить тобі миттєву помилку життя..Він ніколи не вибачить "тебе!"...І так буде завжди..
У очах кожної людини весна,яка несе за собою купу тепла та радощів,цвіте та сяє.У твоїх же вона просто згасає.Тліє розмаїття кольорів у бездонних очах,благаючих кохання повернутись..Але ні...Кохання вбите,воно вже ніколи не воскресне в його серці,в його очах,в його душі..Воно пішло...Пішло просто таки жбурнувши тебе в потоки реальності;пішло залишивши одну.Розбиті вщент мрії більше ніколи не відновити.Але ти все ще пусто надієшся на краще.Надієшся, що його чергове повернення змінить все в твою сторону,зберігаючи в собі уривки минулого..
Найбільше шкода людей,які страждають так само,як і ти.Шкода тому, що ти сама живеш так само,у такій самій цілковитій маячні...А лише подумай і зрозумій...Всеодно не даєш можливості коханій людині бути з кимось іншим,не даєш можливості бути разом,жити щасливо,просто жити..Всі ми,як егоїсти, кожен сам за себе..Але важко відпустити та усвідомити,що він ніколи не буде твоїм....Ми неможемо уявити кохану людину щасливою з кимось іншим..Щасливою взагалі..Нам хочеться відчувати його поряд,його своїм,його коханим так,як власне і саму себе..