черговий біль...

Черговий біль....Біль втрачання та зради...Сльози прикрощів..Відчуття ненавісті...За що?За що так ненавидіти?Навіщо говорити жахливі речі?Що воно тобі дає?Інколи,прокинувшись зранку,бачиш чудове,ясне сонечко в тебе за вікном..Але воно чомусь тебе вже не гріє..В тобі вже немає нічого живого...Ти пуста,прочитана й забута...Тобі зараз найбільше за все хочеться потягнутись та якнайсильніше обійняти сонце....Але вистачає сили лише на ледь чутне та легке:"Привіт!"...Знову сльози..Закривши очі ти летиш в безодню...Ти ось-ось торкнешся дна...Дно....Що воно несе за собою?Невже,за власне твоєю ж теорією,дно розірвало твою мильну бульбашку?Невже ти вже не бачиш ту яскраву гру кольорами при кожному доторку свого власного сонця??....
Біль...Твоє серце здавилось жалем...Темно та пусто..Безліч питань та жодної відповіді,бодай навіть даремної,відповіді..Єдина річ,яка є поруч з тобою на дні- це маленькі сонечка.Червоненькі жучки,які так і віють позитивом.І то є добре...Але все ж таки,що ти робитимеш далі?....Зникнення?....Для чого?..Не вихід..Хочеться забутися..Закритися в собі..Хочеться,щоб зараз всі тебе покинули..Всі забули про тебе бодай на день..Та це неможливо..Так ти і житимеш..Далі будеш вірити в ту ж наївну брехню,яка взагалі немає ніякої логіки,бачитимеш лише добро та щирість..Ти сліпнеш...Але сліпнеш за власним бажанням...Житимеш серед болю,страждань,гріхів..Станеш ще більш вразливою...Всі надалі користуватимуться тобою...Але байдуже...Все байдуже...Головне,що він вже не поряд з тобою....А спогади?Що з ними робити?Невже викинути?Та ні..Незможеш...Даремно навіть пробувати...Життя..Існування в закритій бульбашці надалі..Нехай все йде так,як іде..Байдуже...А даремно...