Молодь та неформальність

Найбільш незрозумілою проблемою нашого часу є нерозуміння та несприйняття, більшістю населення, неформалів. Оскільки сучасна молодь суттєво відрізняється від молоді, яка виховувалась та зростала років з двадцять - тридцять тому.Чомусь я твердо впевнена в тому, що більшість батьків, аналогічно нашій неформальній молоді, бігали по вулицях у «дивакуватих» (на думку дорослих людей) речах та слухали саме те, що більш гучніше грало у навушниках. Проблема «нерозуміння» такого розвитку молодіжного руху цікавитиме нас все більше та більше.
На думку більшості психологів:»Ріст неформальних груп зростає саме тому, що неповнолітнім особам не вистачає спілкування, що вони, таким чином, намагаються привернути до себе увагу батьків, які зайняті своїми особистими справами. »
Чомусь саме на цьому баченні вони зупинились, не намагаючись просто, принаймні, навчитись розрізняти всі види субкультур.
Зараз під словом «неформали» себе характеризує більшість осіб неповнолітнього віку, бажаючи таким чином виділитись серед маси. Але, єдина річ, яку вони напевно не врахували, це те, що якщо аж так регламентувати увагу на цьому слові та на своєму вигляді - вони занадто швидко перетворять все це на « нове стадо» суспільства, не намагаючись думати власною головою, а просто стараючись жити за створеними стереотипами. Типу :» неформал – це, таке собі, патлате чудо, яке повине напиватися в зю-зю, відповідати зовнішньому вигляду та слухати все підряд або ж щось занадто обмежене.» Хоча, на мою особисту думку, неформал – це не частина маскультури, це особистість, яка відрізняється від інших не в плані зовнішнього вигляду, а в плані духовного рівня.
Зараз у кожному місті розвиток «неформального руху» набрав не аби-яких обертів. Аналогічно сталось і в нас. Наше місто не настільки велике, щоб тут на це не звертали увагу. Раніше, аби повісити на себе ярлик якоїсь із субкультур, люди намагались досягти чогось в цьому плані (мається на увазі в плані якоїсь субкультури). Але, час йде і тепер, на думку сучасної підростаючої молоді, можна називатись будь – ким, навіть не знаючи, що саме несе з собою та чи інша субкультура, оскільки кожна з них має свої погляди та переконання. Неформальність – це те, що в меншості, а не те, що є натовпом! Бо зараз це є позерством і не більше. Більшість, таких собі самоназваних , нефорів відмовляються дивитись якесь кіно чи читати якусь книгу саме тому, що це попсово. Але, відносно цьому, вони не відмовляються пити та курити те, що також, впринципі, можна назвати таким же попсовим. Відмовлятись самореалізуватись у такому віці є недопустимою тупістю.Бо з часом вони виростуть з неформальності, принаймні з зовнішнього вигляду, який, у свою чергу, заважатиме їм працювати, відвідувати більш культурні заходи, ніж збирання «масової двіжухи». Саме та велика більшість починаючих створили собі стереотип «вічно п’яних» та «на все забивших», принаймні я б не сказала, що вони набагато тупіші за тих, хто просто є собою справжнім, без всіх названих стереотипів та без вішання на себе ярликів. У порівнянні теоритичних здібностей кожен з нас переважає когось у якійсь справі (чи то у розумовій чи у фізичній), але намагаються всім цим не користуватись, бо це не властиво створеним же ними стереотипам. Найбільша проблема молоді полягає в тому, що, маючи улюбленого музиканта починають копіювати їхню поведінку не тількі на сцені (якщо вони входять у якийсь місцевий,мало відомий гурт) , але й у житті: носити таку саму одежу, пити чи курити, чи ще щось.
Те, що колись вкладалось у сенс слова «неформал» з часом нараз втратило свої характерні риси, зробившись вже навіть не субкультурою, а простою, масовою культурою. Тобто те, що для старших людей було «стилем життя» зараз стало надзвичайним «позерством». Хоча у старі, добрі роки вони не мали бажання боротися за світле майбутнє, не хотіли той « клятий комунізм» через сторіччя, вони просто пропрагандували своє власне.. Але те, що зараз зробили з цього недопустима тупість. Оскільки у порівнянні з тим століттям більшість дорослих людей назвають молодь «волоцюгами».
Створенні стереотипи зараз переважають, але я сподіваюсь на те, що з часом всі ці діти зрозуміють, що це лише частина прожитого життя, яка навряд чи подарує їм здоровий організм, і що більшість всього у них ще попереду.